Розповідь про церковнослужителів.

У більшості православних храмах під час богослужіння можна побачити юнаків, чи навіть хлопчиків, які допомагають священику при звершенні богослужіння. Таких молодиків Церква відносить до числа церковнослужителів. Вони відрізняються від священнослужителів тим, що не мають право звершувати богослужіння, а лише допомагають при ньому. Над ними не звершується Таїнство священства, а свої обов’язки вони виконують з благословення єпископа, або настоятеля храму.

Церковнослужителі початок своєї історії беруть від часів древньої Церкви. На сьогодні серед них розрізняють пономарів, чтеців та іподияконів.

До обов’язків пономарів належить подавати кадило, готувати теплоту для Таїнства Євхаристії, слідкувати за чистотою у вівтарі, дзвонити у дзвони тощо. З благословення священнослужителя вони одягають священичу одежу – стихар. Стихар — це довгий одяг без розрізу спереду і ззаду, з отвором для голови і з широкими рукавами. Він знаменує чистоту душі, яку повинні мати усі, хто приступають до служіння. У древності головним обов’язком пономарів було постійне перебування при священних місцях, таких як Віфліємська пещера, де народився Спаситель, тощо. Вони слідкували за порядком та допомагали паломникам.

Чтецю належить читати богослужбові тексти, окрім Святого Євангелія. Тому перед богослужіннями вони читають особливі чинопослідування 3-го, 6-го, 9-го та 1-го часу. Під час самого богослужіння чтеці, на середині храму, виголошують уривки зі Старого завіту, які називаються Пареміями, та зі послань святих апостолів. У стародавні часи чтеці були хранителями священних книг. На них покладався обов'язок запалювати світильники біля вівтаря і підносити їх під час здійснення богослужіння, від чого їх ще називали свічконосцями.

Найстаршим серед церковнослужителів є іподиякон. Ця посада має давнє походження. Згадка про неї є в посланні святого Кипріяна, єпископа Карфагенського (III ст.), та в Апостольських постановах (II-III ст.).

У ранній період Церкви в обов'язок іподияконів входило приготування води для омовіння рук священнослужителів. Іподиякони виводили з храму оголошених після виголосу диякона «оголошенні вийдіть» і охороняли вхід до храму, щоб ніхто з гонителів чи недостойних не ввійшов до храму під час звершення Євхаристії. На сьогодні іподиякони беруть участь тільки при архієрейському служінні. Вони допомагають єпископу при звершенні богослужіння. Підносять йому свічки для благословення, подають молитви, тощо. Іподиякони мають право носіння стихаря і ораря, яким оперезаються хрестоподібно. Орар — довга широка стрічка з тієї ж тканини, що і стихар. Хрестоподібне його носіння на плечах символізує ангельські крила.

Над іподияконами звершується особливий чин хіротесії, тобто поставлення, який звершує єпископ. У наш час він звершується незадовго до посвячення у першу ступінь священства – сан диякона. Здебільшого церковнослужителі у майбутньому стають священиками.