Опісля Божественної Літургії Отець Олексій відслужив Молебень До Ісуса Христа. Та  освятив віночки.

Їсть моє Тіло і п’є мою Кров, той має життя вічне, і я воскрешу його останнього дня», (Ів. 6, 54).

Свята Літургія, як Безкровна Жертва, це осередок культу й духовного життя Христової Церкви. А це тому, що на Святій Літургії здійснюється Тайна понад усі Тайни — Пресвята Тайна Євхаристії. Другий Ватиканський Собор в догматичній конституції про Церкву називає Євхаристійну Жертву «джерелом та звершенням цілого християнського життя» (§11). А в декреті про Пресвітерів сказано: «Бо в Святій Євхаристії поєднується усе духовне добро Церкви, тобто сам Христос» (§5).

Культ Пресвятої Євхаристії у Христовій Церкві такий давній, як давня сама установа цієї Святої Тайни. Цей культ сотні років у Східній та Західній церквах завжди був поєднаний тільки з відправою Святої Літургії. Тільки в XII ст. Західна церква по різним причинам починає впроваджувати культ Пресвятої Євхаристії поза відправою Святої Літургії, тобто культ освячених і в кивоті збережених Євхаристійних Дарів. Вслід за цим з’являються різні обрядові практики, дотепер незнані в Церкві. Вшанування Євхаристійного Христа в кивоті стає у Західній Церкві мотивом до започаткування празника Божого Тіла. Його святкує Західна Церква в четвер після віддання празника Святої Трійці. Пам’ять започаткування Пресвятої Євхаристії і Східна і Західна Церкви відзначають у Великий Четвер.

Пресвята Євхаристія в першому тисячолітті Церкви

Ісус Христос на Тайній Вечері установив Пресвяту Євхаристію, щоб по всі часи приносилася в Церкві Свята Безкровна Жертва на згадку Його Кровної Жертви на хресті та щоб бути духовною їжею для душ. Другий Ватиканський Собор описує ціль започаткування Пресвятої Євхаристії так: «Наш Спаситель на останній Вечері, тієї ночі, коли Його було видано на смерть, установив Євхаристійну Жертву свого Тіла й Крові, щоб на всі віки, аж до свого другого приходу, повторяти Хресну Жертву й таким чином довірити Церкві, пам’ятку своєї смерті й воскресіння: таїнство побожності, знак єдності, зв’язок любові, пасхальну гостину, на якій Христос приймається, дух наповнюється ласки й дається нам завдаток майбутньої слави» (Про Святу Літургію, §47).

Із цілі установлення Пресвятої Євхаристії випливає, що вона у своїй основі не є предметом, але актом Боговшанування, так званий, властивий культ Пресвятої Євхаристії полягає не в її зберіганні, а в Жертвоприношенні та Святому Причасті вірників. В перших століттях християнства зберігалися Освячені Дари не для культу, а тільки як запасні Дари для хворих і помираючих. Спосіб переховування Святих Тайн був дуже простий і непомітний. Їх зберігали або в захристії, або за престолом, або у посудині в виді голуба, що звисав над престолом. Наші сьогоднішні кивоти з’явилися лише в XVI ст..

До сьогодні деякі східні Церкви, як наприклад Коптійська (Ефіопія), Сірійська (Сірія) і Несторіанська узагалі не зберігають Святих Тайн. А хворим уділяють Святе Причастя зразу після Служби Божої.

Святі Отці першого тисячоліття як Східної так і Західної церков знають культ Пресвятої Євхаристії тільки в зв’язку з служінням Святої Літургії. Тому вони безнастанно призивають вірників до частої і навіть щоденної участі в Святій Літургії і Святому Причасті. Перші християни так любили й цінили Святу Літургію і Святе Причастя, що навіть під загрозою смерті, брали в них участь. Для них бути на Святій Літургії і поєднуватися з Христом у Святому Причасті було найбільшою ласкою і привілеєм, а бути виключеним від участі у Святій Літургії чи Святому Причасті – найбільшою карою. Всі Православні Церкви й сьогодні знають культ Пресвятої Євхаристії тільки в поєднанні з Святою Літургією.

Празник Божого Тіла в Західній церкві

Починаючи від XII ст., помічаємо намагання в Західній церкві, зробити Пресвяту Євхаристію предметом особливого культу й поза Службою Божою. Єпископ Роберт з Льєж 1246 р. установив у своїй єпархії празник у честь Найсвятіших Тайн. Цей празник був відсвяткований перший раз 1247 р. у церкві св. Мартина в Льєж.

Празник Пресвятої Євхаристії відтак поширився і на інші країни Європи. Папа Урбан IV окремою булою з 1264 р. наказав святкувати цей празник в цілій Католицькій Церкві під назвою «Празник Христового Тіла». Але започаткування цього празника на початку в багатьох місцевостях натрапляло на опір духовенства. Тому Папа Климент V на соборі у Вієнні 1311 р. ще раз підтвердив рішення свого попередника щодо празника Христового Тіла, і відтоді він стає загальним у цілій Західній церкві.

З XIV ст. головною частиною празника Божого Тіла стають прилюдні процесії зі Святими Тайнами по дорогах і громадських місцях. Перша така процесія відбулася в місті Кельні (Німеччина) в 1279 році.

Другий Ватиканський Собор і Пресвята Євхаристія

Другий Ватиканський Собор, у своїх декретах небагато говорить про культ Пресвятої Євхаристії поза Святою Літургією, зате дуже наголошує цей культ у зв’язку з Літургією та значення Святої Літургії і Святого Причастя для життя Церкви й освячення вірників. Тому дуже поручає усім вірникам часту участь у Святій Літургії і Святому Причасті. В декреті про Святу Літургію сказано: «Проте Літургія є тією вершиною, до якої прямує діяльність Церкви, й одночасно є і тим джерелом, звідки випливає вся її сила… Отже в Літургії, зокрема в Євхаристії, немов із джерела, витікають на нас ласки та з найбільшою успішністю осягається освячення людей у Христі, і Боже прославлення, до якого, немов до мети, спрямовані усі інші діла Церкви (§10)…

Конгрегація Обрядів, маючи на увазі бажання Собору, щоб відправа Святої Літургії і Святого Причастябули осередком Боговшанування в Церкві, 25-го травня 1967 р. видала окрему інструкцію «Про Культ Євхаристійної Тайни». Інструкція подає різні вказівки відносно відправи Святої Літургії та виставлення Найсвятіших Тайн.

В кінці інструкція визначає, щоб виставлення Святих Тайн для адорації мало відношення до Святої Літургії, яка того дня правиться: «Кінцевим отже є, щоб, коли буває урочисте й довше виставлення Найсвятіших Тайн, то воно повинно починатися під кінець Святої Літургії, на якій був освячений АгнецьБожий, що має бути виставлений… Під час виставлення Святих Тайн не можна правити іншу Службу Божу в тій самій церкві (навіть на боковому престолі)… (§60 і 61).

Західна церква в XIII ст., установила празник у честь Пресвятої Євхаристії, з тією метою, щоб протидіяти єресям, які перечили правдиву присутність Ісуса Христа під виглядом хліба й вина. Святкування цього празника не залишилося без впливу й на Східні Католицькі церкви. З часом, празник Божого Тіла приймають Східні Католицькі церкви Сірійців, Халдейців, Маронітів, Вірменів, Коптів, Мелхітів та Італо-греків. Рішенням Замойського Синоду (1720 р.) цей празник став обов’язковим і в Греко-Католицькій Церкві.

Культ Пресвятої Євхаристії в Українській церкві

Наш український народ, приймаючи святу віру з Візантії, прийняв з нею і тисячолітню традицію Східної Церкви щодо культу Пресвятої Євхаристії. А цей культ від апостольських часів, як було вище сказано, полягав у приношенні Святої Безкровної Жертви та у Святому Причасті. І наша Українська Церква від самих початків християнської віри цей культ ревно плекала.

Київський митрополит Петро Могила у своєму Требнику з 1646 р. приписує як священикам, так і мирянам зберігати дуже велику почесть до Пресвятої Євхаристії. Священики мають з великою пошаною і побожністю торкатися до Святих Тайн, зберігати їх і віддавати їм постійну шану. До святилища повинні входити без головного убору і робити глибокий поклін перед Святими Тайнами. При виході з святилища треба знову глибоко поклонитися Святим Тайнам. Подібно й на початку і при кінці кожного Богослужіння треба робити низький поклін.

Те саме наказує митрополит Могила й тим, хто служать біля престолу. Вони не сміють навіть доторкатися самого престолу, а тим більше на ньому стоячих Святих Тайн. З огляду на пошану до Святих Тайн ніхто з не духовних осіб не сміє входити до святилища. А паламарі мають часто сповідатися і приймати Святе Причастя та жити чесно і тверезо.

Подібно і Слуга Божий митрополит Андрій Шептицький вимагає превеликої пошани для Святих Тайн на престолі. «Найсвятішим місцем у церкві — каже він у пастирському посланні з 1900 р. — це престолБожий, а на ньому кивот — палата Христа… Бо Святий Жертовник то найсвятіше місце. А тому, що на ньому приноситься найсвятіша Жертва Служби Божої, і тому, що Найсвятіший Господь неба й землі перебуває в ньому під виглядом хліба. Це місце настільки святе, що простий християнину й доторкнутися до нього не достойний! А священики, котрі є посвячені для Божої служби, наближаються до нього лише зі страхом та з чистим сумлінням. Це місце настільки святе, що на ньому не повинно бути нічого, що не є попередньо визначене нашим святим обрядом». (Пастирський Лист з 1900 р.).

У Східній церкві ніхто й ніколи не перечив дійсної присутності Христа у Пресвятої Євхаристії, тому не було потреби ту присутність наголошувати окремим вшануванням поза Святою Літургією.

Однак, Замойський Синод 1720 р. своїм рішенням наказує і в Греко-Католицькій Церкві святкувати празник Божого Тіла. Тож тепер і в нас щораз більше стає звичаєм, щоб під час різних богослужб і навіть під час Святої Літургії виставляти Святі Тайни, давати ними благословення поза Літургією, організовувати процесії зі Святими Тайнами. В 1738 р. перший раз з’являється друком Служба Божа празника Пресвятої Євхаристії.

Добре й похвальне всяке вшанування Пресвятої Євхаристії, але найкраще те, що відповідає волі Господа нашого Ісуса Христа, найбільш узгоджене з традиціями Східної церкви та в дусі нашого обряду, а таким вшануванням є, якраз, любов і цінування Святої Літургії та часте Святе Причастя. Того бажає сам Христос, до того заохочує Церква й того вимагає потреба нашої душі.

Тому культ Пресвятої Євхаристії у зв’язку з Безкровною Жертвою Служби Божої і Святим Причастям має і мусить бути в нас завжди на першому місці. «Немає святішої, величнішої та важливішої дії, — каже Слуга Божий митрополит Андрій Шептицький, — ніж страшна Жертва Служби Божої. Коли священик приступає до жертовника, тоді його чин перевищує у важливості і святості всі діяння людей, котрі історики записують як важливі історичні події». А про значення Святого Причастя для нашого духовного життя св. Пій Х каже: «Святе Причастя — це найкоротша й найпевніша дорога до неба».